4 дописи з тегом

замах на святе

Немає ніякого «духу закону». Вступ до методу чесного читання

Суддя Ентонін Скаліа, ідеолог методу чесного читання, курить люльку прямо на співбесіди на посаду судді ВС США, 1986 рік

Два світи

Зараз в нас є два підходи до тлумачення правових норм:

  1. Прогресивний, європейський і молодіжний — базується на верховенстві права і засадах людяності, гідності і добра.
  2. Тупий, обмежений і старперський — будується на буквальному тлумаченні закону, що передбачає виверти і шахер-махер зі словами.

Прихильники першого — творці добра. Вони розуміють, що інколи слід виносити сміття за законодавцем і не помічати незручних норм або «системно тлумачити» їх задля бажаного результату. Обов’язковий симптом — прикриття вад аргументації загальними фразами з рішень ЄСПЛ.

Адепти другого — покидьки, які тримають нас в совку. Вони горбляться над своїми книжками з законами, а на людей їм байдуже. Їх симптом — небажання розширено дивитися на закон та керуватися його духом.

Здавалося б, істина десь посередині. А от і ні.

Світ не ділиться на позитивістів і «природників»

Нас вчили, що є два основних підходи до розуміння права:

  1. Позитивістський — коли чіпляються до слів та роботизовано й буквально тлумачать норми права.
  2. Природньо-правовий — де над кожним текстом витає вища матерія прав людини і суддя може не застосовувати закон, який вважає несправедливим.

Така диференціація не має користі для практикуючих юристів. Вона дозволяє працювати лише у двійковій системі, де позитивізм — тупий буквалізм, а природне право — щось добре й справедливе. У Вікіпедії взагалі стаття «Праворозуміння» є лише українською, російською, білоруською і болгарською, що натякає на неуніверсальність поняття.

Світ ділиться на текстуалістів і нетекстуалістів

Зі світових здобутків можна виділити три підходи до інтерпретації правових норм:

  1. Purposivism, «метавизм», «цілетивізм» — намагання з’ясувати дійсну волю і мету законодавця.
  2. Консеквенціалізм — тлумачення з огляду на наслідки, які воно матиме.
  3. Текстуалізм — добування змісту норми виключно з тексту.

Розберемося з кожним підходом на одному прикладі.

От у законі написано, що усі мають подавати апеляційні скарги через суд першої інстанції, допоки не запрацює електронний суд. У разі порушення такого порядку, закон каже повертати апеляційну скаргу. Звісно ж, з’являється особа, яка закон не дочитала, і подала апеляцію не через суд першої інстанції, а безпосередньо до апеляційного.

То як бути з такою апеляцією: повертати чи ні?

  1. Метавист або цілетивіст почне думати, а що законодавець насправді хотів запровадити? Яким був його задум? Задля цього цілетивіст звернеться до пояснювальної записки до законопроекту. Врешті решт, цілетивіст скаже, що метою закону було покращити доступ до правосуддя та спростити життя людей. А людина — це ж головна цінність, за нашою Конституцією. Бах! Не встигли ви отямитися, а пряма норма закону, яка наказує повертати апеляцію, вже помножена на нуль.
  1. Консеквенціаліст замислиться над наслідками. Врешті-решт, закон лише в перехідних положеннях каже подавати апеляцію через суд першої інстанції. А в тілі самого закону написано подавати прямо до апеляційного суду. Суддя-консеквенціаліст розуміє, що перехідні положення мають перевагу. Однак, він також розуміє, що багато хто не буде дочитувати аж до перехідних положень. А це спричинить вал скарг, які йому доведеться розглядати. То нащо всім витрачати зайвий час? Шурх! Не встигли ви сказати «ЄСПЛ», а безальтернативна норма закону вже розчинилася у повітрі.
  1. Текстуаліст уважно прочитає весь закон і побачить, що у ньому написано. Але більш важливо, що він не побачить того, чого там немає. Одночасно текстуаліст не буде ігнорувати мету закону. Але, на відміну від цілетевіста, він буде шукати її у тексті, а не брати зі стелі. Ясна річ, текстуаліст скаже, що апеляцію слід повернути, тому що так прямо каже закон і які взагалі можеть бути варіанти, ало? Суддя — не король і законів не скасовує.

Чому текстуалізм

Судді в усі віки намагалися звільнитися з клітки тексту законів і злетіти в небо, де немає чітких правил, а є лише їх розсуд за мотивами законів.

Зрозуміло, що це пояснюється добрими намірами і недолугістю законодавця. Однак, метавизм і консеквенціалізм — слизька стежка. Сьогодні суддя вважає добром одне, а завтра — інше.

Нащо городити складну законодавчу процедуру, якщо суддя може просто відмахнутися від закону, який йому не подобається? Звісно, це не стосується випадків, коли будь-що суперечить акту вищої юридичної сили. Від суддів лише вимагається фахова аргументація, а не пасажі в стилі «системне тлумачення усієї купи зацитованого дозволяє зробити висновок, який хочемо».

Що взагалі означає «інтрепретувати закон»? Брайан Ґарнер пише:

Усталений погляд завжди був такий, що інтрепретувати — це зробити кінцеву кількість речей для розуміння значень слів у їх контексті. Деякі дії виходять за межі такого підходу: розширити, перекрутити, викривити, розтягнути, вигадати, обмежити, зігнути, зробити виключення, проігнорувати, уникнути, зневажити, скасувати, анулювати, визнати недійсним. Суддів часто закликають вдаватися до цих дій, однак, це вже не інтерпретація.

Тобто, тлумачення — це використання обмеженого арсеналу, а не бої без правил, де важливий лише результат.

Суть методу чесного читання

Право — ремесло, якому можна навчити. Це царина знань, а не відчуттів. Не можна навчити тому, що «є необхідним у демократичному суспільстві». Звісно, жодна професія не скасовує людських якостей, однак, професія судді як раз той випадок, коли персональні вподобання, страхи та лінь слід мінімізувати.

Донедавна я вважав, що дух закону завжди переважає його букву. Однак, прочитавши одну книжку, переконався, що це оманлива матерія. Є конкретні правила інтерпретації, вироблені сторіччями досвіду юристів. Все інше — небажання розбиратися і прагнення прикритися загальними фразами.

Метод чесного читання — це знання проти віри. Конкретне проти розмитого. Аргументація проти багатозначного погляду. Гра за правилами проти чітерства.

Метод чесного читання — підхід до тлумачення, який розпочинається і завершується на тому, що каже текст, і що у ньому об’єктивно мається на увазі

Мій канал у телеграмі

 148   2019   замах на святе   метод чесного читання

Таймс Нью Роман як символ байдужості

Адекватний шрифт — найлегший спосіб зменшити кровотечу з очей при читанні юридичного документа. Будь ласка, не набирайте Таймс Нью Романом. Навіть боковим зором такий текст виглядає як стандартизована нудна писанина, незалежно від змісту.

Не такий вже «Нью»

Якщо працюєте з Таймс Нью Романом, важливо розуміти, що ви користуєтеся газетним шрифтом. Стенлі Морісон створив його у 1932 році спеціально для Таймс.

Він розробляв шрифт, виходячи з потреб газети: вмістити більше тексту на одному розвороті. Цей шрифт завузький для потреб юриста, особливо у жирному написанні. Врешті решт, нам потрібно переконати читача, а не залишити більше місця для реклами.

Просто усвідомте: у 2019 році ми користуємося газетним шрифтом, який з'явився в епоху друкарських машинок. Розумієте, Гітлер тільки підбирався до влади у Німеччині, а Таймс Нью Роман вже був. Так, я хочу, щоб цей шрифт почав асоціюватися з Гітлером: не знаю як ще переконати не користуватися сірниками, а перейти на запальнички.

Це не ви використовуєте Таймс Нью Роман, а він вас

Сьогодні Гугл відкрив для безкоштовного легального використання 915 шрифтів. Знати це, і все одно набирати Таймс Нью Романом — визнавати його містичну владу над собою.

Так, це не поганий шрифт. Більше того, серед безоплатних системних шрифтів — він один з найкращих. Але це той випадок, коли щось пристойне так задовбує, що перетворюється на самостійний негативний бренд. Закріплюючи аналогію з Гітлером, коли ми бачимо свастику, то думаємо про нацизм, а не про давньоіндійські символи.

У якійсь момент я зрозумів, що набираючи текст Таймс Нью Романом, кажу «Мені однаково». А саме, ігнорую, що за останні 80 років у типографський справі щось змінилося.

На щастя, в нас немає правил, які б регламентували шрифти, відсутупи та інтервали в юридичних документах. Тому юристу ніщо не заважає безперервно вдосконалювати стиль власних документів. Ніщо, окрім ліні або нераціонального консерватизму.

Що робити

  1. Обрати інший шрифт. Експериментувати. Спочатку, який би шрифт не обрали, буде різати око. Це нормально — детоксикація нелегка справа.
  1. Обираючи, виходити з того, що на папері краще використовувати шрифти з засічками, а в електронних документах — без.

3. Скачувати шрифти у сучаснішому форматі .otf, а не .ttf. Інакше шрифти можуть некоректно відображатися після конвертації у пдф.

Особисто я зараз використовую два шрифти:

  1. Charter — з засічками. Скачати збірку Метью Баттеріка (900 KB, zip)
  2. IBM Plex — з засічками та без. Скачати з ґітхабу Ай-Бі-Ем (6,3 MB, zip).

Також аргументи на користь відмови від Таймс Нью Роману читайте англійською у Метью Баттеріка.

Таймс Нью Роман — на смітник

Мій канал у телеграмі

 70   2019   замах на святе   новий стиль

Чому практика Верховного Суду України не є обов’язковою

Юридична спільнота тепло сприймає критику усталених речей

Минулого року я виступав перед Великою Палатою Верховного Суду, де вперше висловив обережний скептицизм в обґрунтованості посилань на позиції ВСУ. Здається, в очах окремих суддів я побачив, м'яко кажучи, здивування.

З того часу моє переконання лише кріпшало і я щиро не розумію, чому досі не бачив публікацій на цю тему: все ж очевидно як Божий день. Чудовий привід написати про один з «канонів» методу чесного читання — канон пропущеного випадку.

Casus omissus pro omisso habendus est

Цей давній латинський вираз означає: пропущений випадок має вважатися таким, що пропущений навмисно.

Той, хто застосовує закон, не може додавати до тексту те, чого там немає, або те, що недвозначно мається на увазі. Тобто, що не охоплено законом — законом не охоплено.

Це, начебто, прості речі, але я вже чую звинувачення у позитивізмі, формалізмі і непрохідній тупості. Насправді, водорозділ проходить навколо питання «А хто має заповнювати те, що законодавець пропустив?». Я схиляюся до того, що суд не встановлює правила, а лише слідкує за їх дотриманням. Саме тому додумувати за законодавця — посягати на поділ влади. Аналогія закону та аналогія права — окрема тема, яку ми зараз залишаємо осторонь, оскільки вона, у будь-якому випадку, не стосується процесуальних норм.

І так, я знаю, що законодавець в нас поганий. Але це не виправдовує суддівську правотворчість: в нас немає judge-made law і суди не можуть самостійно вигадувати правові норми або навпаки робити вигляд, що норми, які їм не подобаються, не існують.

Що каже закон

Будемо виходити з того, що Верховний Суд України та Верховний Суд — різні суди. Так, судді Верховного Суду України вважають, що суд просто перейменували. Але поки Конституційний Суд мовчить, стоїмо на тому, що ВС прийшов на заміну ВСУ.

Усі процесуальні кодекси чітко і недвозначно встановлюють, що суди мають враховувати висновки Верховного Суду:

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

стаття «Законність і обґрунтованість судового рішення» у ГПК, КАС і ЦПК

Обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

ч. 6 ст. 368 КПК

Те саме каже Закон «Про судоустрій і статус суддів»:

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

ч. 6 ст. 13 Закону

Отже, жодна норма жодного закону не встановлює обов'язку судів враховувати правові позиції Верховного Суду України.

То чому ж їх досі враховують? Пояснення одне — норма пункту 7 перехідних положень ГПК, КАС і ЦПК:

суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об’єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

При цьому аналогічна норма в КПК відсутня: її запроторили лише до перехідних положень закону про процесуальну реформу

Не треба додумувати за законодавця

Розберемося у наведеній нормі з перехідних положень. Вона відповідає на питання «Що має робити ВС, якщо вважає позицію ВСУ неправильною?», але залишає без відповіді питання «Чому взагалі ВС має хвилювати, що там вважав ВСУ?».

Якби наш талановитий законотворець хотів зберегти прецедентність практики ВСУ, він мав би це зробити чіткою й прямою мовою. Передбачена у перехідних (!) положеннях процедура відступу від висновків ВСУ не тягне обов'язковості таких висновків: хвіст не керує собакою і наслідок не може бути причиною.

Звісно, можна вважати що наявність в законі процедури відступу від висновків ВСУ надає суду право відступати від таких висновків. А наявність права відступати від висновків означає їх обов'язковість. Проте, таке обґрунтування — яскравий приклад хибного тлумачення, орієнтованого на пошук того, що законодавець міг задумати, замість того, що законодавець об'єктивно впровадив.

Так, можна дбайливо наносити грим на закон: десь трохи підфарбувати, а десь і брови намалювати. Але це не робота суду.

Невелика аналогія для тих, хто вважає незграбність законодавця виправданням суддівської правотворчості. Якщо у вас в квартирі живе тупувата домашня тваринка, яка щодня випорожнюється на підлогу, звичайно, можна роботи вигляд, що нічого не відбувається і прикривати продукти життєдіяльності красивими білими серветками, оприскуючи їх освіжувачем повітря. Але тоді дуже швидко ви почнете жити у нестерпному сморіді. Тому краще тваринку виховувати і, нащастя, прийоми такого виховання усім відомі.

Чого немає, того немає

Будь-яке додумування за законодавця — це завжди або обман, або ілюзія. Такі серйозні речі, як судовий прецедент, натяками не запроваджуються.

Коли хтось тлумачить закон «розширено» і «не формально», він має пам'ятати про велику різницю між тим, що законодавець запровадив і тим, що хтось думає про те, що законодавець запровадив.

Якщо в законі чогось немає, слід вважати, що це навмисно

Мій канал у телеграмі

 309   2019   замах на святе   канони   метод чесного читання
Раніше Ctrl + ↓